Реалії життя в гуртожитку або фейлетон про «ну настоящий студент!»

Навчаєшся в іншому місті, десь, наприклад,  за 500 кілометрів від дому та не живеш в студентському гуртожитку-рахуй, що даремно витрачаєш чотири роки життя. Бо тільки в гуртяку* ти вчишся жити або ні, перепрошую, виживати. Чому? Та тому що.

Білоцерківка розповіла про життя у студентському гуртожитку.

“Якщо зранку тобі вдалося потрапити до вбиральні, то знай – ти щасливчик. Бо в іншому разі – доведеться бігати по всім поверхам, а їх у моєму випадку було дев’ять, аби попрощатися із випитою міцною кавою аби прокинутися та почистити свою голівудську посмішку воюючи за  малесенький струмочок води із гуртожицьким котиком Вжиком, який шукав місце де можна втамувати спрагу. Це все тому що студенти бережуть свій сон та в останній момент перед виходом хочуть швидко прийняти водні процедури.

А чи не знаєте про те щастя, коли такий собі «добрий ранок» із нецензурною лексикою, який сповіщає про відключення гарячої водички бо щось на станції зламалося? Тоді студенти починають загартовуватися. Хіба не круто?

Тут на поверсі- всі одна велика сім’я. Для хлопців із старших курсів ми «доці», яким батечки активно допомагають переставити шафу або винести холодильник. І як хороші діти, тати кормляться за допомогу смаженою картопелькою або вареними пельменями.

Тут вас ніколи не образять. Хіба так тихесенько постукають ногою із усієї сили аби ми виключили музику або «підсолодять» цукром борщик, який готується на кухні.

Якщо ви помітили, що з тої кухні пропала каструля або пательня з їжею-не ображайтесь. Просто хтось із ваших друзів дуже голодний, а треба ділитися з ближнім.

До речі, про їжу. Мама може простити все, але не забуті судочки та баночки із-під консервації в гуртожитку.

А таланти своїх колег дивують. Наскільки гарно вималювана пензликом емблема СРСР, а поряд з нею слова із пісні «Червона рута» на поверсі четвертого поверху, що перехоплює дихання.

А ще, гуртожиток – це місце де збираються всі меломани країни та рубежа. Тут можна почути Віктора Павліка, Емінема, Софію Ротару та улюбленого Олега Вінника. Не по своїй волі, ти приїжджаєш у рідне місце і в караоке співаєш виключно їх пісні. Смішно? Та ні, в той час аж мурашки по шкірі.

Ну а вид з балкону? На дев’ятому поверсі шостого гуртожитку Львівського університету видно все місто. Там зароджувалися стосунки, робилися пропозиції, сварилися пари та велися найщиріші розмови.

З тим балконом, товариство, пов’язаний один рік життя у Львові. Чесно? Не сумую за цим місцем, але сумую за людьми. Там, у кімнаті нас пов’язувало більше, чим просто домашнє завдання з журналістської творчості, дешевий коньяк з апельсином, шампунь із запахом цитрусу та картопля із смаженими солоними огірками. Знаю, що не повернуся та навіть тішусь. Але ж який то приємний спогад, знаєте? І про балкон. Його вид я полюбила більше ніж той, що на Старому Ринку”.

Напиши свій коментар!